Терапевтична казка: "Шепіт хоробрості"
Терапевтична казка: "Шепіт хоробрості"
У далекому королівстві Живого Голосу жила дівчина на ім’я Лія. Вона мала дзвінкий голос і яскраву уяву, але страшенно боялася виступати перед іншими. Щоразу, коли їй потрібно було щось сказати на загал, її серце починало калатати, слова губилися, а голос тремтів, ніби листок на вітрі.
— Чому я така боязка? — зітхала Лія. — Інші говорять впевнено, а я щоразу стаю мовчазною тінню.
Одного дня старійшина королівства запросив усіх жителів зібратися на площі. Він оголосив, що шукає того, хто зможе розповісти історію, здатну об’єднати серця людей і дати їм надію.
— Ліє, ти маєш такий великий шанс! — сказала її подруга Мей. — Розкажи свою історію!
— Я? Ні! Мене паралізує страх. Я забуваю всі слова! — вигукнула Лія.
Тієї ночі, коли вона сумно дивилася на зоряне небо, до неї тихо підійшов старий мудрець.
— Ти боїшся виступати перед людьми? — запитав він лагідно.
— Так, я завжди думаю, що щось піде не так, і мене висміють.
— Тоді слухай, — сказав мудрець, діставши з кишені маленький блискучий камінь. — Це Шепіт хоробрості. Він допомагає почути свій справжній голос. Але є одна умова: щоб камінь діяв, ти маєш зробити перший крок — хоча б прошепотіти своє слово.
— Прошепотіти? Але ж цього недостатньо для виступу!
— Ти спробуй, — усміхнувся мудрець і пішов геть.
Наступного ранку Лія наважилася піти на площу. Вона дивилася на натовп, і страх знову підкрався до неї. Але вона відчула тепло в руці — це був Шепіт хоробрості.
Лія зробила глибокий вдих і тихо прошепотіла перші слова. Люди насторожено прислухалися. Її голос, хоч і слабкий, звучав щиро. Від цього маленького шепоту камінь почав світитися дедалі яскравіше. Лія відчула, як хвилі впевненості розливаються по її тілу.
Її голос став голоснішим, а страх відступив. Вона розповіла історію так натхненно, що люди слухали із затамованим подихом. Закінчивши, вона побачила радісні обличчя та почула гучні оплески.
— Ось бачиш, Ліє, твій голос завжди був сильним, — прошепотів Шепіт хоробрості, зникаючи в повітрі. — Тобі лише потрібно було зробити перший крок.
Відтоді Лія більше ніколи не боялася виступів. Вона пам’ятала, що інколи достатньо прошепотіти своє слово, щоб хоробрість знайшла шлях до серця.
